Отзывы на фильмы Алекса МакНиколла без оценки

…хоробрі карпатські серця україно-спартанських гладіаторів…

…у середині тринадцятого століття на землях сучасної західної України, а тоді ще Галицько-Волинського князівства під керівництвом князя Данили Романовича, у Карпатських горах неподалік від Тухольських Воріт притулилося маленьке село, населене, відповідно, цілковито одними лише тухольцями. Якось в один з нічим іншим не примітних днин сюди з робочим візитом приїжджає місцевий боярин Тугар Вовк (…Томмі Фленаган…), приведений до влади у даному регіоні самим великим князем. Після низки мелодраматичних інтерлюдій, боярська донька Мирослава (…Поппі Дрейтон…) без тями та невідворотньо закохується в Максима Беркута (…Алекс Макніколл…), сина місцевого старости-старійшини Захара (…Роберт Патрік…). Юнак, цілковито природньо, проявляє бурхливі почуття у відповідь до юної і знатної спокусниці. А ось волелюбні карпатські горяни далеко не настільки у захваті від новопризначеного деспотичного і жорсткого намісника, хоча б і з чарівною донькою на додачу. Далі в оповідання інтегруються драматичні зради, бурхливі та яскраві захоплення заручників, масові середньовічні бійки з використанням колючо-ріжучого інвентарю, історія справжнього та істинного взаємного кохання і навіть справжнісінький історично і хронікально завірений керівник західного походу монголо-татарського війська всемогутнього, а пізніше і повноправний намісник в завойованих Золотою Ордою східних землях Польського королівства і всього цілком Галицько-Волинського князівства, один з декількох (…на одному рівні з ханом Батиєм, Угедеєм і Субудай-багатуром…) найбільш значущих монгольських полководців того часу — темник Бурундай…

…друга на момент написання даного тексту спроба екранізації печатної повісті Івана Франка «Захар Беркут» має кілька незаперечних і дуже вагомих переваг. По-перше — це, звісно, навколишній колорит. Без жодної іронії і всіляких знижок «на». Карпатський регіон — напрочуд гарна, екологічно замкнута в якійсь своїй унікальній первозданності і майже містична місцевість. Другий же рішучий плюс в скарбничці картини з двосічною українсько-американською режисурою Джона Винна і Ахтема Сейтаблаєва настільки ж очевидний. Це гігантський не тільки за українськими мірками, але і вельми вражаючий навіть за загальноєвропейськими стандартами бюджет в п’ять мільйонів доларів США, який з легкістю дозволив найняти на без малого всі головні і другорядні ролі голлівудських професіоналів. Нехай і не вищого, і навіть не найпершого ешелонів. Результатом подібного спорудився дуже і дуже гідний історико-пригодницький бойовик. З шикарними натурними панорамними зйомками, яскравим та епічним голлівудським звуковим і музичним супроводом, автентичними і гармонійними костюмованими і декораційними рішеннями, прекрасною роботою гримерів і художників, відточеною і впевненою акторською грою і цілковито захоплюючими, зовсім трошечки кровожерливими батально-бойовими сценами…

…так, безумовно, композиційні відступи і від тексту оригіналу, і часом від логіки та здорового глузду в картині, так би мовити, на обличчя. Присутня на протязі всього ста двадцяти хвилинного хронометражу і досить неоднорідна ритмічність екранного викладення. Наратив то бездумно і фальшиво затягується, то галопує буквально випереджаючи власну суттєвість і доцільність. А ось спрощення магістрального сюжету, спровоковані для розуміння західно-орієнтованим глядачем — навпаки наближають розуміння подієвості «Захара Беркута» зразка 2019-ого для знайомих з тими ж «300 спартанцями», «Іграми престолів», «Вікінгами» або наприклад свіжеподаним «Відьмаком». Тут розрахунок творців стрічки цілком вдався. І, незважаючи на претензійність фінансову, «Захар Беркут» не соромиться бути саме тим самим фільмом категорії «Б» з епохи відеомагнітофонів. Нині кожне подібне рішення натурально ціниться глядачем на вагу золота. Дійсно якісних і високобюджетних продуктів даної спрямованості дуже і дуже небагато. І в цьому сенсі стрічка Винна-Сейтаблаєва — як ковток хорошого темного рому у вогку, стиглу і дощову ніч. Викликає гранично теплі почуття і заслужену посмішку задоволення…

…«Захар Беркут» для України — безсумнівний і безапеляційний прорив, небачений та неуявний навіть ніколи раніше за багато років і десятилітть масштаб і рівень розважального кінематографу. Тут є жива, злободенна історія, дуже міцна ремісничо-технічна основа, грамотно складений і добре злагоджений акторський склад. Це перше, напевно, за всі вже скоєні у даному напрямі спроби, кіно, на яке не просто не соромно сходити, але яке виконує головну для мейнстрімової розважальної франшизи функцію — становиться доповненням і яскравою, барвистою і захоплюючою для літературно-друкованої першооснови обкладинкою та обгорткою. І навіть, швидше за все, таким собі для повісті Франка візуалізованним посібником. А подібний позитивний рух вперед для, чесно визнаючи, не супер успішного і живого культурологічного спрямування, як український кінематограф, заслуговує відвертої вдячності і одноразового перегляду підзвітній стрічки як мінімум. А то і вкупі з перепрочитанням відповідного книжкового, обов’язкової шкільної програми оригіналу…